Як виховати дитину, не зіпсувавши її

Як виховати дитину, не зіпсувавши її

 

У цьому змаганні дитина намагається зберегти свої природні прояви, а батьки наполегливо намагаються укласти його в рамки культури. Не всі батьки встають на стежку війни. Ми будемо говорити про тих, хто цю ситуацію розглядає як питання виграшу і програшу. Коли батьки вважають, що якщо віни не добються послуху від своєї дитини, віни програють, і це може завдати шкоди його самоповазі. Відомий психоаналітик А. Лоуен дотепно назвав цю гру: «Як виховати дитину, не зіпсувавши її»


Отримавши в результаті виховання слухняну дитину, з хорошими манерами, батьки приймають заслужену похвалу від друзів, родичів і вчителів. А ті батьки, які не впоралися з поставленим завданням - це слабовільні, негідні поваги особистості. «Ти дозволяєш з себе вити мотузки, він сидить у тебе на шиї і т.п.» - чують «нікудишні» батьки. Ну, хто ж не пам'ятає теорію «склянки води»? У старості дитина повинна стояти біля ліжка хворого батька зі склянкою води в руках. 


Маленька дитина, з'явившись на світ, не усвідомлює, що його вже почали виховувати, а він просто хоче пити, їсти, спати і бути коханим. Але у матері вже є уявлення про те, як це треба правильно робити; дуже часто, її графік годування і любові не співпадає з бажаннями дитини. Тоді використовується політика заохочень і покарань. Заохочення - це іграшки і поблажливість до примх, покарання - загроза втрати любові, заборони та обмеження, фізичний вплив. Батькам здається, що все це серйозно, так воно і повинно бути. Вони відчувають себе відповідальними за те, щоб дитина не виросла невдахою з поганими манерами. Батьки таке виховання називають любов'ю, хоча саме таке ставлення і говорить про відсутність любові до своєї дитини. Люблячий дитина, з їхньої точки зору, - це слухняна дитина, а неслухняний - це вороже настроєний. 
Ця ​​гра означає - відсутність віри в свого сина чи дочку. Якщо батько вважає, що дитина - це «дика тварина», якого потрібно приручити і зробити з нього цивілізовану істоту, то єдиний засіб для цього - влада і дисципліна. Хто сповідує подібні установки, значить, сам не вірить в себе і в свої власні сили, а відповідно і в свою дитину. Виховання, побудоване на такій основі, перетворюється на гру: хто кого. І відносини стають конфліктними і напруженими. 


Любов, обумовлена ​​подібними уявленнями про виховання, у своєму крайньому прояві доходить до реального відторгнення дитини. «Я тебе люблю, коли ти хороший хлопчик», - каже мати. Дитина переводить для себе: мама не любить мене таким, який я є. Нормальні діти часто проявляють упертість і наполегливість, властиве зростаючому самоусвідомленню, а мати стає жорсткою і ворожою, і щоб довести дитині свою правоту, батьки розглядають конфлікт як принципове явище, а не як звичайну життєву проблему. Дитина це відчуває і агресивно реагує на подібне ставлення до нього. Якщо конфлікту покладено початок, то результати можуть бути руйнівними. Якщо дитині поступаються через почуття провини або, щоб просто заспокоїти його, то батьки його розпестять. Відчувши свою слабкість, наступного разу батьки будуть надходити твердіше, але дочка або син дізнавшись, що може домогтися свого за допомогою капризів, опиратимуться з ще більшою силою. Коло замикається, відносини між батьками і дитиною перетворюються на змагання, яке приймає безперервний характер. В одних ситуаціях перемагає дитина, в інших - батьки. Для дитини ця гра також стає справою принципу. Він дізнався, що домогтися бажаного він може, якщо перехитрить або перекричить «противника». Як пише А. Лоуен: «внаслідок такого життєвого досвіду в характері людини розвивається садомазохістська риса, яка зводить нанівець усі його зусилля знайти любов»


Концепція дисципліни, якщо її розглядати в даному значенні, означає покарання, якщо дитина показує непокору, але якщо розглядати дисципліну як самодисципліну, то сенс виховання стає іншим. Дресирування і навчання - це два різні підходи. Якщо ми дресируєм, то ми позбавляємо людину пізнання, якщо у нас немає віри в людину, то, значить, немає віри і в свої власні сили, ми починаємо проектувати власні проблеми на своїх дітей. Дитина буде несвідомо глибоко ображена тим, що у батьків відсутня віра в нього, і тим, що його не приймають таким, який він є. 


Дитина народжується з правами, про які багато батьків і не підозрюють, це право бути коханим, право отримувати задоволення і право висловлювати свої почуття. Жоден дорослий не відмовився б від таких прав, і якщо ми себе цього позбавляємо, то ми будемо автоматично ці права відбирати у дітей. Дозвіл дитині бути самим собою має на увазі, що цей дозвіл може бути відібране. 
Ми не говоримо про вседозволеність, цей тип виховання приносить не менший збиток для особистості. Дозволяючі батьки також заплутуються в собі і не можуть дати дитині твердих життєвих орієнтирів. 


Відповідальність за виховання лягає на батьків, але вони повинні усвідомлювати, що ні жорстка дисципліна, ні вседозволеність не вирішать цю проблему. Самодисципліна і саморегуляція повинні замінити авторитарну систему виховання, такий підхід включає відповідальність за задоволення потреб дитини, «дитинчаті» дозволяють самому визначати, коли і що він буде їсти, виходячи з того, що йому доступно; він сам визначає, коли і скільки його будуть тримати на руках, його не змушують розвивати контроль за видільними функціями, поки фізично і психологічно не буде готовий до цього. Саморегуляція дає можливість матері приймати дитину такою, якою вона є, тому що кожна дитина фізіологічно розвивається індивідуально. Батьки, прихильники самодисципліни, будуть розвивати в дитині ті ж якості. Дитина повинна звертатися до батьків за підтримкою і порадою. Правила та обмеження необхідні, але вони не повинні бути жорсткими і незмінними, тому що вони повинні зміцнювати безпеку дитини, а не віднімати у нього свободу. Ті правила, які накладаються на дитину, повинні відповідати способу життя батьків, тобто мати і батько повинні дотримуватися тих же правил. Не можна, щоб у батьків були свої пріоритети, а у дітей - свої. Люблячі батьки - це не ті, хто карають або дозволяють, а ті, хто розуміють потреби зростаючого чоловічка, розуміють, що головне - це не слова, а почуття, виражені в діях. Любляча мати - це мати, яка із задоволенням проводить час зі своєю дитиною, вона не шкодує про час, проведений з ним, вона не обурюється вимогам приділити йому увагу. Щоб зрозуміти, на скільки мати любить свою дитину, потрібно запитати: скільки часу вона проводить з ним і скільки задоволення вона отримує від спілкування з дитиною.